Два монахи

Високо в горах притулився до скелі невеличкий мало чисельний монастир. Монахи, які мешкали в ньому, займались обтісуванням каміння та поставляли бруківку в місто для мощення доріг. Робота ця була насправді дуже тяжка. Ще й пилюка з дрібними скалками, що розлітались разом з іскрами з-під кирок, неабияк дошкуляли. Якось під час короткого перепочинку сперечались два монахи.

- Кому потрібна наша робота?- почав перший,- Чи то така вже велика користь від тої бруківки, коли люди голодні? Може краще спуститися з гір та почати вирощувати хліб, розводити городи та випасати худобу? І нам стане і людям допоможе.

- Нібито воно й так,- озвався другий монах,- А як не буде кому каміння тесати? Занедбані дороги геть вкриються багнюкою та перетворяться на болота! Як тоді везтимуть зерно, городину чи ту ж худобу?

 

Р.S.:

Мораль цієї притчі,друже,

У тім, щоб ти не був байдужим.

Коли щось робиш для людей,

На користь все без привілей.

 

Прухницький Василь  член спілки України