І знову про поштові марки, точніше, про людей, які їх збирають...До 30-річчя Асоціації філателістів України (АсФУ).

2022 рік видався найдраматичнішим і найскладнішим в історії сучасної України. Українські поштові марки – символи незалежної держави з’явилися 30 років тому в 1992 році, вони позначили існування нової незалежної країни і підкреслили українську самобутність. І, хоча, ще у 1991 році пошта СРСР надрукувала марку присвячену річниці прийняття декларації про державний суверенітет України, саме з випуску 1992 року філателісти загалом починають свої хронологічні колекції, які присвячені сучасній Україні.

Другий важливий ювілей 2022 року для української філателії – 30-річчя Асоціації філателістів України (АсФУ), зареєстрованої Мін’юстом України 26 листопада 1992 р. – громадської організації, що об’єднує людей, чиї інтереси пов’язані з колекціонуванням знаків поштової оплати та інших філателістичних матеріалів.

30 років - термін дуже невеликий для поштових марок, але чималий для людського життя. У 2022 році було заплановано проведення одразу двох Національних філателістичних виставок – навесні, до 30-річчя сучасних українських марок, у Києві та восени, до  30-річчя АсФУ, у Полтаві. Але цим планам перешкодила російська військова агресія.

Виникла АсФУ не на порожньому місці, були в історії її попередники - товариства філателістів, як на українських землях, так і за їх межами. Загалом в історії філателістичного руху в Україні чітко проглядаються п’ять основних етапів:

1) Філателісти та їх об’єднання на українських територіях Російської імперії (кінець XIX століття – 1917р.)

2) Філателістичний рух в УРСР та на територіях Західної України до ІІ світової війни (період 1921 – 1939 рр.)

3) Відродження філателістичних об’єднань  в час «хрущовської відлиги» і становлення руху в перші роки існування Всесоюзного товариства філателістів - ВТФ (період 1955 - 1970 рр..)

4) Двадцятиліття «від світанку до заходу сонця» - філателісти України в структурі Всесоюзного товариства філателістів (період 1971 -1991 рр.)

5) АсФУ в 30-річний період незалежності України (1992 – 2022 рр.).

Зазначу, що паралельно з історією філателістичних товариств в Україні існує і триває донині окрема історія українських закордонних філателістичних об’єднань в Австрії, США, Канаді.

У різний час ставлення влади та суспільства до філателістів змінювалося. Наприкінці XIX століття автор книги «Опис російських земських поштових марок, конвертів і бандеролей» Д.М. Чудовський називає їх «маркоманами», характеризуючи їхнє захоплення як психічну хворобу, зазначає, що в нас, на щастя, ця хвороба не так поширена, як у Європі. А відомий фейлетоніст В.М. Дорошевич у 1895 році в газеті «Одесський листок» опублікував наступну замітку з нагоди річниці одеського товариства, передруковану потім київським журналом «Марки»:

Фельєтон В.Дорошевича. Скріншот автора.

У Російській імперії захоплення філателією було «забавою» багатих і просунутих ентузіастів, які були членами створених філателістичних товариств (досить назвати київського історика-археолога К.В. Болсуновського, одеситів таємного радника та мецената І.І. Куриса, що розробив у 1913 році статут одеського товариства філателістів), так і одинаків (наприклад, одеський колекціонер А. Я. Черленіовський, який намагався зібрати всі земські марки Російської імперії і створити їх каталог, або відомий діяч полтавської повітової земської управи П.П. Ганько - прототип образу ватажка дворянства Вороб’янінова у знаменитому романі Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців», який певною мірою сам був «видавцем» марок Полтавського земства).

Радянська влада визнала філателію не порожнім буржуазним пережитком, запровадила масове офіційне колекціонування, значно розширивши кількісно ряди філателістів за рахунок представників робітничого класу і закликала їх на допомогу у ліквідації голоду. На початку 1920-х незважаючи на те, що більшовицька держава опинилась у політичній та економічній блокаді, інтерес до пошти та філателії на території колишньої імперії за кордоном залишався постійним. Було створено організацію ПОМГОЛ, до відділів якого на місцях входили і філателісти. Найголовніше ноу-хау більшовиків у тому, що вони налагодили продаж за кордон філателістичного матеріалу, який населення збирало по всій країні (тоннами). Народ був проінформований про те, що поштова марка може бути еквівалентна шматку хліба і знищувати її не можна. У багатолюдних місцях були встановлені спеціальні коробки і ящики (щось на зразок сучасних для використаних батарейок, що стоять нині в супермаркетах), в які будь-яка людина могла опустити конверт з маркою від листа, отриманого напередодні або навіть клаптик (головне - щоб з маркою!). ) – карток і листів тоді відправлялося в сотні разів більше, ніж у наші дні.

Ще один цікавий факт - на пропозицію видатного норвезького полярника Фрітьофа Нансена, який у 1921 році очолив верховний комісаріат Міжнародного Червоного Хреста з надання допомоги голодуючими і приїжджав до Харкова, в 1921-1923 рр., було сформовано 300 тисяч наборів по 6 погашених марок для обміну на 300 тисяч плиток шоколаду.

Ф. Нансен у Харкові 1923 р.; меморіальна дошка на фасаді Харківського художнього музею – вул. Жон Мироносиць № 11 (скульптор – А. Табатчиков); поштова марка Вірменії 1996 р. до 130-річчя від дня народження Ф. Нансена.

Випуск українського ПОМГОЛу 1923 р.

З’явилися і поштові випуски ПОМГОЛу, у тому числі український 1923 року, що відбувся багато в чому завдяки ініціативі голови харківського товариства філателістів «Україна» В.А. Сапожнікова.

Додам, що у період між світовими війнами центром філателістичного руху в Україні був Харків (особливо до 1934 року, доки столиця УРСР «не переїхала» до Києва). 30 липня 1921 року в Харкові було засновано перше філателістичне товариство «Україна», яке мало філії у Запоріжжі, Миколаєві, Києві, Катеринославі, Слов’янську, на Волині.

Одеський губернський відділ ВТФ було створено у червні 1924 р., про що свідчить нотатка у журналі «Радянський філателіст» № 8 1924 р.

3-х поверхова будівля, в якій у 1930-ті роки збиралися на зустрічі одеські філателісти. Питання - де це? Фото з журналу "Філателія СРСР" № 1 1967 р.

Поступово радянська держава оголосила свою монополію на філателію і закріпила своє керівництво філателістами: була створена Організація Уповноваженого з філателії та бонів (ОУФБ, 1922 – 1926 рр.), на зміну якої прийшла Радянська філателістична асоціація, був заснований офіційний друкований орган «Радянський філателіст» / «Радянський колекціонер» (видавався в 1922 - 1932 рр.), створено Всеросійське товариство філателістів (ВОФ, в 1924 - 1928 рр.. вживалася назва Всесоюзне товариство колекціонерів - ВОК), під гаслом «Філателісти всіх країн, єднайтесь» був заснований міжнародний Філателістичний Інтернаціонал. Проте потім виник конфлікт між суспільною (ВОФ) і державною (СФА) структурами, що розділило філателістів на «своїх» і «чужих», почався пошук «ворогів народу» серед колишніх керівників філателії. У 1933 році видання «Радянського колекціонера» припинилося і вже не було де вести дискусії, з 1934-го під тиском держави закриваються і філателістичні товариства (це було пов’язано з курсом на знищення об’єднань, що мають політико-просвітницький характер).

З 1922 по 1938 роки держава офіційно дозволяла філателістам вести індивідуальний обмін матеріалами із закордонними колегами за захопленням, не забуваючи про свій економічний інтерес (за умови сплати відповідних зборів). Обмін здійснювався під державним контролем уповноваженими з філателії та бонів, причому регламентувалася і кількість примірників, і загальна вартість вкладень. До кожного листа встановлювався податок («дозвільний збір»), який стягувався на користь держави. Для цього були випущені спеціальні марки, які наклеювалися на міжнародні відправлення. Після того, як у 1938 році подібна кореспонденція була заборонена, реєстраційні записи з даними осіб, які беруть участь у закордонному обміні, стали для співробітників НКВС путівником у пошуках чергових «ворогів народу».

Паралельно із радянською дійсністю йшла й інша історія. Після програної боротьби за незалежність українські марки не застосовувалися за прямим призначенням, величезна їхня кількість була вивезена за кордон. У розвитку української філателії велику роль відіграли іноземці, зокрема німці. Офіцери німецької та австрійської окупаційних армій, що були повсюдно на українських територіях від Харкова до Києва та Одеси, були активними споживачами українських марок. Інтерес до них був настільки високий, що у Берліні 1920 року при Німецькому союзі філателістів було створено Союз філателістів України (СФУ). Одним із його засновників та почесним головою в 1935 – 1946 рр. став відомий колекціонер, філателіст, власник однієї з найкращих колекцій українських поштових марок П.А.Маврогордато – прізвище добре відоме в Херсоні та Одесі. Основну роль в історії СФУ відіграла діяльність німецьких дослідників українських «тризубців» О.-Е. Петерса, Р. Зейхтера, Г. Келера. Останньому, до речі, іноземному члену харківського філателістичного товариства «Україна», засновнику аукціонного дому, що діє досі, належить відомий вислів з приводу українських марок: «Україна – це «золото».

Членський квиток харківського товариства філателістів «Україна», виписаний на ім’я його іноземного члена – Генріха Кьолера (З колекції І. Кіржнера).

Мав щасливу долю філателіста І.К. Чернявський – юрист, який отримав визнання у філателістичному світі, як один із творців «коломийських марок» 1918 – 1919 рр. Не кожному вдавалося у житті практично взяти участь у створенні нових марок, а потім ще й відбутися як експерту, описуючи їх.

Перший філателістичний журнал українською мовою «Український Філятеліст» виходив у Відні у 1925 – 1939 роках. та відіграв серйозну роль у популяризації української філателії серед європейських колекціонерів. Видавець та головний редактор – відомий філателіст із Відня, доктор геології І.К. Турин, авторами основних матеріалів, поряд із зарубіжними дослідниками, були українці: М. Секретар, Є. Вировий, С. Шрамченко, Т. Онишкевич, К. Лисюк.

1921 року у Львові було засновано Польський клуб філателістів, а вже за кілька років спостерігався початок організованого філателістичного руху серед етнічних українців. У 1927 та 1928 рр. відбулися з’їзди українських філателістів міста та в результаті було створено «Українське Філателістичне Товариство» Львова. Наприкінці 1930-х товариства філателістів були засновані у Станіславі та Ужгороді, проте всі ці організації, як і Львівська, були закриті з приєднанням радянською владою Західноукраїнських територій.

Не всім діячам української філателії, які проживали в Європі, вдалося уникнути сталінських репресій і перебратися за океан, де 1951 року в Нью-Йорку українськими емігрантами було засновано Союз українських філателістів (СУФ), які об’єднали філателістів США, Канади, Австралії та інших країн (з 1990-х до нього входять і громадяни України). З 1951 року Союз випускає журнал «Ukrainian Philatelist» - відоме та авторитетне видання. 1972 року до СУФ долучилися і нумізмати, і організація стала називатися Спілка українських філателістів та нумізматів (СУФН). Цьогорічні члени організації – нащадки українських колекціонерів у другому-третьому поколіннях.

Повернемося до СРСР. Тяжкий повоєнний час не надто сприяв розвитку філателії, проте марки випускалися і продавалися в поштових відділеннях, старші філателісти поступово «виходили з підпілля», відновлювали довоєнні зв’язки. До того ж з’явилася і нова когорта колекціонерів – військові, які поверталися з Європи і привозили як трофеї не лише барахло та предмети мистецтва, а й колекції марок. Поступово жити ставало легше, захоплення філателією поширювалося і на молодь. 1957 року в рамках Фестивалю молоді та студентів у Москві пройшла перша в СРСР міжнародна філателістична виставка, одну з трьох вручених золотих медалей якої отримав харків’янин, майбутній академік І.М. Ліфшиць за збірку європейської класики, одну із срібних нагород – одесит Г.Л. Гевірц – за продемонстрований експонат з історії земської пошти. Виставка, що пройшла з великим успіхом, мала велике значення – після неї у великих містах Союзу стали відроджуватися клуби колекціонерів, більшість із яких складали філателісти.

Протягом 1957 – 1962 рр. міські клуби колекціонерів було створено у більшості обласних центрів України. Свідками тієї історії є так звані «клубні» конверти та гашення, що випускались неофіційно, з ініціативи ентузіастів (переважно вони були присвячені космічним успіхам країни, місцевим філвиставкам – а проводилися вже й такі, а також ювілейним історичним датам та спортивним змаганням).

Влада довго «дрімала», ніхто особливо «не морочився» ентузіазмом мас, адже ті просили від керівних органів сприяння, насамперед, у наданні приміщень для зустрічей, допомоги у створенні обладнання для виставок, випуску спеціальної літератури – філателісти розуміли важливість наявності загальносоюзного журналу, каталогів, збільшення тиражів марок тощо. На загал – суцільний «головний біль». Ніхто особливо й не розумів масовості новоявленого філателістичного руху в цій величезній країні (внески регулярно не збирали, членські квитки були поширені лише у «просунутих» товариствах).

Натомість колекціонерам було зрозуміло, що для того, щоб вирішувати нагальні проблеми товариств, потрібна була єдина організація. Вони зверталися до Москви з побажаннями відновити діяльність Всеросійського товариства, яке припинило своє існування наприкінці 1930-х, але влада довгий час не звертала на це належної уваги. Від роздробленості до згуртованості залишався лише один крок, але знадобилося майже 8 років щоб його пройти.

Учасники установчої конференції ВТФ 1966 р. Десь тут і четверо львів’ян. Фото з архіву Львівського відділення АсФУ надав Паньонко І.М.

До речі, поява так званого «зеленого» блоку, присвяченого Токійській Олімпіаді 1964 року, чимало сприяла завершенню цього процесу. До радянської організації «Міжнародна книга», що займалася реалізацією філателістичної продукції СРСР за кордоном, звернулася шведська фірма з пропозицією викупити 26000 таких блоків, за умови, що вони будуть номерними, тобто виключалась можливість додрукування нкладу, оголошеного в кількості 35000. Угода відбулася і таким чином у Союзі залишилося лише 9000 блоків. А організованих філателістів, які були у міських товариствах колекціонерів, уже тоді було близько 200 тисяч. Таким чином, на один блок претендувало 10 – 12 осіб. Відділ листів ЦК КПРС завалило горою скарг від філателістів, які не зуміли придбати бажаний блок (щоправда, за кілька місяців був випущений великим накладом аналогічний блок, але вже в інших кольорах і без номера). Стали зрозумілі масштаби філателістичного руху і були зроблені конкретні кроки для організації в 1966 Всесоюзного товариства філателістів (ВТФ, перший голова - Е.Т. Кренкель - відомий полярник і філателіст). Протягом кількох місяців після того, як ВТФ отримало нове народження, місцеві організації філателістів стали його відділеннями. Так розпочався період, який можна назвати тріумфальною ходою радянської філателії.

У 1967 рці створено Київське міське відділення ВТФ, яке разом із Харківським та Одеським обласними відділеннями ВТФ увійшло до Українського республіканського відділення ВТФ (перший голова Правління Українського республіканського відділення ВТФ у 1967 – 1971 рр. - А.В. Фадєєв (1913- 1990).

У листопаді 1969 року у Києві, у залах Державного музею українського образотворчого мистецтва пройшла І Всесоюзна юнацька філателістична виставка. У період 1970 – 1991 рр. столиця Київ прийняла 22 союзні та республіканські філвиставки, включаючи юнацькі та міжнародні.

«Масовість та майстерність» - так називався матеріал Ф.Г. Мудренка – голови правління Українського республіканського відділення ВТФ (обраний у квітні 1971 р.), опублікований у «Філателії СРСР» 1972 року в рубриці «назустріч 50-річчю утворення СРСР». Наведені цифри: в УРСР 140 відділень та 687 клубів та гуртків, що об’єднують 13 тисяч членів ВТФ та 14 тисяч кюфівців, за останній рік проведено майже 400 виставок – міських, районних, обласних, республіканських.

У 1976 році Українське відділення ВТФ рапортує: у Закарпатській області є організації філателістів у всіх районах, у Кримській – у 10-ти з 14-ти, у Черкаській – у 14-ти з 20-ти, у Вінницькій, Ворошиловградській, Запорізькій, Донецькій – у половині районів. Щороку в УРСР у період 1970 – 1982 рр. кількість виставок різного рівня наближалася до 500, наприклад, 1981 рік: обласні – 25, міські – 83, районні – 103, а були виставки менш значні – на підприємствах, у клубах та будинках культури, у рамках Днів колекціонера тощо Цифра , наведена В.Г. Бехтіром за підсумками 1982 року – 1500 (!) виставок та експозицій – взагалі зашкалює… Але треба розуміти, які були часи – всі рапортували про свої успіхи назустріч 60-річчю СРСР.

Додам, що у 1971 - 1978 роках. Українське відділення ВТФ очолював Ф.Г.Мудренко (1918 – 1979). Після нього кермо влади перейшло до В.Г. Бехтіра, який на чолі української філателії перебував 30 років (1978 – 2009).

Приз ім. Е.Т. Кренкеля та Почесна медаль ВТФ.

Українське республіканське відділення ВТФ у 1983 році стало першим володарем призу за великі заслуги у розвитку радянської філателії ім. Е.Т. Кренкеля – першого голови Правління ВТФ. Крім того, Українське республіканське відділення першим було удостоєно Почесної медалі ВТФ.

У Одесі в період 1971 – 1991 рр. окрім щорічних обласних та міських, відбулися і виставки союзного та міжнародного значення: міст-героїв 1972, 1986 рр., «Морфіл-79», «СРСР – Куба-81», «Екологія-91». У Харкові – виставки міжнародного та союзного значення: «СРСР – ЧССР-78» та «Тракторфіл-81», у Дніпропетровську – 7 виставок зонального значення, у Донецьку – 5 зональних та 1 міжнародна, у Полтаві – 2 міжнародні, у Миколаєві – 2 союзні «Морфіл» у 1981 та 1989 рр., у Севастополі – 2 союзні («Морфіл-83» та міст-героїв-84) тощо.

У радянські часи на повний голос заявила про себе одеська школа експонентів. Достатньо згадати І.П.Морозова, В.Н. Фурмана, Л.І. Кабардінцеву, М.Я. Айзена, А.А. Осятинського, Г.В. Андрієшина, А.А. Дроздовського, яким вдалося створити серйозні експонати, які з успіхом демонструвалися на загальносоюзних та міжнародних філателістичних форумах, і здобули високі нагороди на Всесвітніх виставках.

До 1989 року кількість організованих філателістів в Україні, як і по всьому СРСР, почала стрімко падати, на що були об’єктивні причини – перебудова та відмова від «дутих» показників, повсюдне введення «госпрозрахунку» (складніше стало домагатися від вищих органів безкоштовних залів для зустрічей та проведення виставок), стабільне підвищення вартості річного набору марок СРСР на тлі зниження рівня доходів населення, членство у ВТФ перестало давати якісь привілеї простим його членам.

У 1989 р. на VI з'їзді ВТФ Всесоюзне товариство філателістів було перейменовано на Спілку філателістів СРСР, а Українське відділення ВТФ – на Спілку філателістів УРСР (1991-го абревіатуру «УССР» змінили на «Україна»), а в перший рік незалежності було змінено назву на – Асоціація філателістів України (АсФУ). Коли Союз остаточно розпався, у багатьох постало питання – що збирати далі? Одразу ж виник інтерес до філателії нової української держави, але «Пошта України» у перший же рік незалежності показала, що головне в її діяльності – отримання прибутку, а інтереси колекціонерів далеко не на провідному місці: випуски марок, які друкувалися за кордоном не завжди вчасно та в повному обсязі доходили до філателістів, поява через інфляцію величезної кількості спеціальних марок – провізоріїв – у цьому «морі» можна було «потонути»! Завіса, що ще недавно здавалася «залізною», і відкриття кордонів сприяли тому, що багато філателістів звернулися до «україніки» - захопилися поштовими випусками УНР, «тризубцями», ЗУНР, Коломиї, Карпатської України – все це розмаїття почало користуватися великим попитом у нашій країні.

Голова АсФУ В.Г. Бехтір (1946 – 2009), незважаючи на брак коштів та уваги влади, зумів організувати І Національну філателістичну виставку в Івано-Франківську, хоча майже повсюди було припинено проведення регіональних, міських та юнацьких виставок. Володимирові Григоровичу вдалося втримати на плаву філателістичний рух у країні, сам він – колишній комсомольський функціонер, поставлений керувати філателістами УРСР ще 1978-го, поступово виріс у авторитетного спеціаліста і показав себе ефективним менеджером – з 1990-го організував випуски спеціальної інформаційної літератури: «Бюллетень Спілки філателістів УРСР», «АcФУ-інформ», «Пошта і філателія України», 1997-го підготував до видання перший «Каталог поштових марок України». Сьогодні ця справа продовжена іншими фахівцями – каталоги DIVARI, та інші, що вийшли під редакцією Я. Мулика, та М. Крамаренка мають попит і популярність, як і у любителів, так і у професіоналів.

В.Г. Бехтір – фото 2005 р. та обкладинка «каталога Бехтіра» 2000 р.

На сайті АсФУ відомий філателіст та журналіст О. Жарівський залишив спогади про В.Г. Бехтіра (джерело https://www.asfu.org.ua): «На чотирьох з’їздах філателістів України (1992, 1997, 2002, 2007 рр.) Володимира Бехтіра постійно переобирали Головою Асоціації філателістів України. Згідно з рішенням четвертого з’їзду АсФУ серед інших поправок до Статуту товариства була і така, за якою посада керманича стала іменуватися – «Президент АсФУ». Всі Національні філателістичні виставки, які з 1992 по 2008 роки відбулися в різних містах України, а було їх всього 11, пройшли завдяки вмілій організації і безпосередній участі Володимира Бехтіра… Був Він вельми скромною і водночас дуже тактовною людиною, яка не гналася за нагородами і всякими благами, а наскільки вистарчало в нього сил і уміння робив свою справу. На жаль після смерті Президента АсФУ Володимира Бехтіра діяльність товариства різко пішла на спад».

У 2009 – 2013 роках АсФУ очолював В.Н. Фурман (1939 – 2013) – один із найавторитетніших філателістів колишнього СРСР, неодноразовий призер всесоюзних, міжнародних та Всесвітніх виставок, член Міжнародної асоціації філателістів-журналістів, автор понад 400 статей на філателістичну спортивну тематику та книг «Олімпійська філателія», «Olimpicstamps”, «Філателія про олімпійський Суомі», «Золоте століття (історія Олімпійських ігор)». Після проголошення незалежності України – активний дослідник історії пошти України, який опублікував монографії «Загальнодержавні стандартні поштові марки України» та «Нариси з історії пошти на землях сучасної України». Всеволод Наумович очолював Союз філателістів Одеси з 1989 року, завдяки його енергії та авторитету були організовані на високому рівні Національні філателістичні виставки у рідному місті у 2002, 2011 та 2012рр. та взагалі «південна Пальміра» стала філателістичною столицею України.

Міжнародна виставка "Олімпфілекс-90" Варна. В.Н. Фурман (праворуч) – член журі. Фото з сайту furmanfamily.info

Всеволод Наумович намагався опікуватися колекціонерами, які працювали над створенням власних експонатів, допомагав їм порадами та ділився своїми знаннями та досвідом, бачив у них продовжувачів традицій одеської школи експонентів. Він незмінно дбав за те, щоб одеські колекції залишалися в місті, щоб родичі не продавали збірки колекціонерів, що пішли з життя, за кордон, щоб цікавий і гідний матеріал викуповувався одеситами. Своїм прикладом та авторитетом залучив до виставкової діяльності одеських філателістів Д. Нікітіна, Д. Френкеля, О. Циткова, І. Лещенко та інших.

Лауреати "Укрфілексп-2012". Фото із журналу «Філателія» № 10 за 2012 р.

Чинний Президент АсФУ Френкель Д.І. – потомствений філателіст (його батька, який довгі роки працював у магазині «Філателія», чудово пам’ятають одесити). На сьогоднішній день Дмитро Ілліч – найтитулованіший філателіст колишнього СНД – володар 3-х Великих золотих медалей Всесвітніх виставок за 3 різних експонати у 3-х різних класах (кількість «просто» золотих нагород, отриманих ним за останні 15 років, у 2007 – 2020 рр., взагалі важко передається підрахуванню), крім того минулого року він був номінований на Гран-прі філателістичної виставки NOTOS 2021 в Афінах з колекцією «Марки мита при закордонному обміні РРФСР і СРСР 1922-1938» (у підсумку зайняв 2-ге місце, поступившись переможцю лише 1 балом). Ці перемоги – безумовно визначні здобутки української філателії. В один ряд із досягненнями Д.І. Френкеля можна поставити і успіхи Д. Нікітіна, який отримав 3 Великі «золота» (вперше для України) на Всесвітніх філателістичних виставках 2006, 2007, 2008 рр. за «земську пошту» - «From the history of the Zemstvo Posts».

Д. Нікітін ; Д. Френкель – лауреат виставки NOTOS 2021; В.Кацман та Д.Френкель лауреати XVIII Національної виставки «Укрфілекс-2020» у Харкові.

Окрім вищезгаданих назву також інших одеситів: П. Ганіченко, І. Семенова, Г. Філонову (на сьогодні взагалі 80% нагород міжнародних філвиставок, завойованих українцями, на рахунку одеситів), відзначу харків’ян В. Кацмана – дослідника «земства», володаря 9 медалей Всесвітніх виставок, у тому числі у літературному класі та І. Кіржнера – володаря Великої золотої медалі Всесвітньої виставки-2009, П. Боруховича із Запоріжжя, киянина Й. Любініна, дніпрян В. Малова та М. Крамаренка, А. Гродецького з Вінниці – гідно представляють Україну на міжнародних філателістичних форумах останніми роками.

До славної когорти філателістів, що беруть участь у виставковій діяльності, належать не більше ста осіб у нашій країні, проте рівень Національних філателістичних виставок останнім часом неухильно зростає, підвищується якість експонатів, а за їх проведення борються відділення АсФУ різних міст України – це раніше провести виставку було «головним болем» організаторів, нині це почесно та престижно!

Не можна не згадати сьогодні і філателістів-дослідників – редакторів українських філателістичних видань, авторів статей та книг, які зробили свій внесок у вивчення та популяризацію української філателії: В. Фурмана, Р. Бишкевича, В. Могильного, В. Анголенка, О. Івахна, О. Жарівського, М. Крамаренко, В. Кацмана.

Сьогодні спостерігається небувала популярність випусків «Укрпошти» воєнного часу, що сколихнули інтерес до української філателії і в країні, і у світі. На думку багатьох старших філателістів, «Укрпошта», звичайно, продовжує «чудити» – наклади незміряні, але, треба визнати, на прилавках вони не затримуються, та й чимала частина прибутку надходить ЗСУ. Кількість філателістів-початківців сьогодні навряд чи піддається об’єктивним підрахункам, черги в дні виходу нових випусків та проведення погашень першого дня на центральних поштамтах великих міст України несусвітні. Народ у соціальних мережах активно обговорює нову продукцію «Укрпошти», що, безумовно, є позитивним чинником – реклама забезпечена. Багато хто навчився «заробляти» на продажу українських марок на міжнародних інтернет-аукціонах, зросла кількість поштових відправлень за кордон, франкованих «військовими» марками, які користуються заслуженою популярністю у закордонних колег-філателістів і не тільки.

А де тут АсФУ? - Запитаєте Ви.

АсФУ продовжує старіти (наш вік, в основному – за 60), неухильно втрачати філателістів та їхні клуби, як у малих містах України, так і в обласних центрах (ще до масштабної російської агресії «померли» відділення АсФУ у Кропивницькому, Миколаєві, Хмельницькому, Сумах та Черкасах).

Ну а за нинішніх умов, коли над головою нерідко пролітають ворожі дрони та ракети? Візьмемо, наприклад, Харків. Частина членів клубу залишила країну і перебуває за кордоном, частина – на території України, як тимчасово-переміщені особи, проте людей 10-12 приходять на зустрічі, які організовані в будівлі філармонії (там нещодавно проводилася XVIII Національна виставка «Укрфілекс- 2020») і приходять нерегулярно. Ті, хто приходять на зустрічі, без них своє життя просто не мислять. Молоді там нема. Залишилися одні «старші», які збиратимуть марки до кінця своїх днів.

Спеціальне погашення "Укрпошти" 30. 07. 2021 р. на честь 100-річчя Харківського товариства.

Водночас, якщо кількість філателістичних абонементів у Харкові не перевищувала 200, то нині вона збільшилась у рази. Ці люди об’єднуються навколо відділу «Філателія» на привокзальному поштовому відділенні № 52, навколо відповідальної співробітниці відділу (до речі, представниці відомої у місті «філателістичної» династії), яка своїм професійним ставленням до справи ще до війни підняла рівень обслуговування філателістів на належну висоту, раніше і не снився (бальзам на мою душу – екземпляр моєї книги «100 років філателії в Харкові», що перебуває у неї, «пішов у народ» - люди читають і передають один одному, тобто цікавляться історією харківського товариства, що не може не тішити).

Харків, літо 2022 р. Одна із зустрічей філателістів, що залишилися в місті.

Тобто кількість філателістів у країні збільшилася в рази, але що конкретно сьогодні може дати їм членство в АсФУ? Раніше була можливість викуповувати щорічні лімітовані випуски «Укрпошти», які вона й здійснювала «для підтримки штанів» членів АсФУ, та беззубцеві блоки, що реалізуються часто зі скандалами під час Національних філателістичних виставок. Нині ситуація змінилася – марок вистачить на всіх (Смілянський подбає), каталоги є в інтернеті, там же йде обговорення новин у соціальних мережах.

І все-таки припускаю, що якась частина новоспечених філателістів обов’язково прийде в товариства та клуби, познайомиться і потоваришує з ветеранами-дідусями, які знають один одного не одне десятиліття, хоча б тому, що одна з головних радостей життя – це живе спілкування з людьми, які цікавляться тим самим, що й ти.

Всіх вітаю! Найшвидшого виходу «переможної» марки нам!!!

Ігор Карпенко – член харківського відділення АсФУ.