Історія Вкраїни у творчості Шевченка очима філателістів
Першоджерелом знань Тараса Шевченка з історії України були народні перекази, пісні, історичні думи. Змалечку він чув їх у родинному колі, з уст односельців, кобзарів. Упродовж життя його світогляд розширювався завдяки широкому колу знайомств із видатними діячами культури й науки.
Найдавнішою постаттю в історії України, відтвореною у філателії, була княгиня Ольга (марка України 1997). її Шевченко згадав у повісті "Несчастный" (1855) у зв'язку з легендою про наказ княгині спорудити могилу на місці вбивства чоловіка князя Ігоря.
З історичної літератури Т. Шевченко знав про "Нестора гомерівського" (повість "Варнак". 1845) і його літопис. Звідти почерпнув знання про князя Володимира, образ якого сатирично відтворив у поемі "Царі" (1848): "Владимир-князь перед народом // Убив старого Рогволода. // Потя народ, княжну поя// Отидє в волости своя, // Отиде з шумом. І растлі ю, // Тую Рогніду молодую". На той час Володимир ще княжив у Новгороді (до 978 p.).
Князеві Володимиру (Великому. Святому) присвячено поштовий блок України (2000). Київський пам'ятник йому — на численних марках (уперше — на марці УНР 1920 p.), конвертах. Найбільше філателістичного матеріалу різних держав, української діаспори присвячено Володимиру з нагоди відзначення 1000-ліття хрещення Руси-України (1998). Щодо процитованих слів із поеми "Царі" у "Повісті врем'яних літ" сказано: "У рік 6488 (980) Володимир зібрав воїв багато... і пішов на Рогволода... вбив Рогволода і синів його двох, а дочку його Рогнідь узяв за жону". Портрети полоцького князя і князівни відтворені на поштових марках Білорусі (1993).
Ознайомлення з "Повістю врем'яних літ" літописця Нестора, викладеною російськими істориками, надихнуло Шевченка на створення малюнка "Смерть Олега, князя древлянського" (1836), робота в Київській археографічній комісії — на створення малюнка "Кам'яний хрест св. Бориса" (1845). Постаті святих Бориса і Стіба, трагізм яких був відомий Поетові, — на марці Росії 1997 р. (ікона поч. XIV ст.).
Судячи з листування. Т. Шевченко мав намір перекласти "Слово о полку Ігоревім", 1860 року він переклав два уривки — "З передсвіта до вечора" і (переспів) "Плач Ярославни". Відомі три марки СРСР, присвячені "Слову" - 1957, 1975 і 1985 pp. На конверті СРСР 1984 р. зображено пам'ятник Ярославні в Новгороді-Сіверському.
Важка доля України була болючою раною нашого Поета-Пророка. Тому він розпачливо запитує: "Коли // Ми діждемося Вашінгтона // 3 новим і праведним законом? // "А діждемось-таки колись!" ("Юродивий", 1857). Портрет Вашінгтона — на численних марках США, на одній із марок Польщі.
Чи не надихала такою надією Т. Шевченка доба козаччини, якій він у своїй творчості приділив дуже багато місця й уваги. Немало й філателістичного матеріалу присвячено Козаччині. Одна з двох перших марок сучасної України (1992) була присвячена 500-річчюукраїнського козацтва.
Найбільше уваги у творчості Т. Шевченка й у філателії з історії козаччини приділено гетьманові Богданові Хмельницькому. Про Б. Хмельницького, про події, пов'язані з його життям і діяльністю, згадано в десяти поетичних творах, у драмах, повістях, "Щоденнику".
Віддаючи належне "славному", "благородному", "геніальному бунтареві". Поет не міг пробачити Б. Хмельницькому акту 1654 року: "Якби то ти, Богдане п'яний // Тепер на Переяслав глянув!" (1859); "За що ми любимо Богдана? // За те, шо москалі його забули. // У дурні німчики обули // Великомудрого гетьмана" (1845—1846); "Отак-то Богдане! // Занапастив єси вбогу // Сироту Украйну! // За те ж тобі така й дяка. // Церков-домовину // Нема кому полагодить! // На тій Україні, // На тій самій, шо з тобою // Ляха задавила! // Байстрюки Єкатерини // Сараною сіли" (1845). Обвинувально звучать слова: "Чигрине, Чигрине. // Мій друже єдиний, // Проспав єси степи, ліси // І всю Україну. // Спи ж, повитий жидовою, // Поки сонце встане... // Спи, Чигрине, нехай гинуть // У ворога діти. // Спи, гетьмане, поки встане// Правда на сім світі!" (1844).
Ім'я Б. Хмельницького вшановано поштовим блоком "Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького" (2004), на шести марках якого зображено експонати з музеїв Стокгольма, Варшави, Кракова, Києва, Москви.
У зв'язку з Переяславською Радою Хмельницького "москалі не забули", що було підтверджено і філателістичними випусками: 9-ти поштових марок до 300-річчя події (1954), через 25 років — поштова марка, а ще конверт, пам'яткові штемпелі. У серії 1954 р. — марка із зображенням Київського пам'ятника гетьманові скульптора М. Микешина, друга Т. Шевченка. А Пріся з "Великого льоху", зустрівши гетьмана, "...води набрала // Та вповні шлях і перейшла; // А того й не знала, // Що він їхав в Переяслав // Москві присягати!.. // І вже ледви я, наледви // Донесла до хати // Оту воду... Чом я з нею// Відер не побила! // Батька, матір, себе, брата, // Собак отруїла // Тію клятою водою!". Так не судилося після Переяслава і Україні... Приречено прозвучало "изречение" Хмель-ницького в повісті "Близнецы" (1855): "Що буде, то те й буде. А буде те, що нам Бог дасть".
Гетьман Івана Мазепу згадує Т. Шевченко в археологічних нотатках, у записах народної творчості. У повісті "Музыкант" (1854—1855) згадується, що один із козацьких старшин Галаган "...первым отложился от Мазепы и предался царю Петру..." Герої повістей Т. Шевченка могли висловлюватися про Мазепу тільки так: "знаменитый анафемой Иван Мазепа", "проклинаемый Иван Мазепа" ("Близнецы", 1855). Рядки з поеми "Іржавець" (1847) можна проілюструвати численними поштовими випусками (особливо Росії) про Полтавську битву (1709): "Наробили колись шведи// Великої слави, // Утікали з Мазепою // В Бендери з Полтави". Про Велико-Будищанський трактат, укладений між Мазепою і шведським королем Карлом XII 1709 року нагадує поштовий аркуш "Україна — Швеція: на перехресті історії" зі штемпелем Першого дня — "Українсько-шведські воєнно-політичні союзи XVII-XVHI ст." (01.10.2008). На двох купонах блоку — портрети І. Мазепи і Карла ХІІ.
Марка Пошти України "Батуринська трагедія" (2008) відповідає спогадові Прісі з "Великого льоху", яка "...була ще недолітком // Як Батурин славний // Москва вночі запалила...", як "...меж трупами валялась // У самих палатах // Мазепиних...". Покарана була за те, "Що цареві московському // Коня напоїла" і тому залишилася по смерті не похованою і "...надярами// І степами козацькими // І досі літаю!".
Ще до виходу марки України з портретом І. Мазепи (1995) велику шану його імені й славі не-поштовими випусками віддали українські філателісти США, Великобританії, Австрії, Німеччини. Не залишається поза увагою філателістів календарний штемпель населеного пункту США Mazeppa (штат Манітоба).
Зрозуміло, як ставився народ до козацької старшини Лівобережної України, яку підтримувала імперська влада. І тому про гетьмана К. Розумовського (марка 2003) у поемі "Невольник" (1845-1859) звучить: "Січовики-запорожці... // ...І розказують і плачуть, // Як Січ руйнували... // ...Як Кирило з старшинами // Пудром осипались// І в цариці, мов собаки, // Патинки лизали".
Таких як вони, подібних до них Поет назвав "Раби, підножки, грязь Москви, // Варшавське сміття..." ("І мертвим, і живим...", 1845).
Після зруйнування Запорізької Січі (1775) козацтво осіло за Дунаєм, але згодом царський уряд, щоб приборкати й використати козацько-військову потугу, створив Чорноморське козацьке військо між Південним Бугом і Дністром (1788), переселив частину козаків на Кубань, де було сформовано Кубанське козаче військо (марка Росії 2010).
Наказним отаманом на Кубані був Яків Кухаренко (марка України 2010). Т. Шевченко 1840 року познайомився з ним у Петербурзі. Поет позитивно оцінив його п'єсу "Чорноморський побит на Кубані", листувався з ним, присвятив йому поему "Москалева криниця". За сприяння Я. Кухаренка в Ростові-на-Дону таганрозька трупа 1843 року поставила "Назара Стодолю". із тугою і з сумом згадує Поет минулу славу Козаччини, Гайдамаччини: "Де їх могили? де лежить // Останок славного Богдана?.. Де Наливайкова? Нема! // ...Де той Богун... // Де Ґонти могила, — // Мученика праведного// Де похоронили? // Де Залізняк, душа щира // Де одпочиває?".
Т Шевченко головною причиною ворожнечі між українцями і "ляхами" вважав релігійний гніт із боку католицької церкви, особливо після Брестської унії 1596 р. "Ще як були ми козаками, // А унії не чуть було, // Отам-то весело жилось!" ("Полякам", 1847—1850); "А ми браталися з ляхами! // Аж поки третій Сигизмонд // 3 проклятими його ксьондзами // Не роз'єднали нас...". ("Буває, в неволі іноді згадаю...", 1850).
Із російських царів-гнобителів України найрізкіше Т. Шевченко висловився про Петра І і Катерину II, портрети яких на марках Росії. На численних поштових випусках СРСР, Російської Федерації — пам'ятник Петрові І в Петербурзі, який "Первому — Вторая // Таке диво наставила... // Це той Пер-вий, що розпинав // Нашу Україну, // А Вторая доконала // Вдову сиротину". ("Сон", 1844). У цій же поемі Поет так відповів у Петер-бурзі "землячкові" на його запитання, чи вміє він "говорить по-здешнему", що й сьогодні в Україні варто засвоїти українцям: "Ба ні, кажу, // Говорить умію, // Та не хочу", на шо "землячок" кинув: "Экой чудак!" На жаль, і сьогодні українець в Україні може почути у відповідь: "Экой чудак!"
Петро І згадується в трьох повістях, чотирьох поезіях Т. Шевченка. Пріся — дитя з "Великого льоху", карається за те, що усміхнулася Катерині II, яка пливла Дніпром на "галері золотій", тому що тоді не "...знала, ше сповита, // Що тая цариця — // Лютий ворог України, // Голодна вовчиця!.." У поемі "Сліпий" (1845) згадано, "Як цариця по Києву// З Нечосом ходила// І Межигорського Спаса // Вночі запалила". Нечос — Гр. Потьомкін, який отримав таке прізвисько, коли за три роки до зруйнування Січі "записався в козаки" (Грицько Нечоса). Пам'ятник йому в Херсоні, створений І. П. Мартосом, зображено на конверті України 2005 р.
Царя Миколу 1 поет наділяє такими епітетами: "фельдфебель-цар", "безбожний цар", "лютий Нерон". "творець зла", "правды гонитель жестокий", "палач-християнин", "коронований палач" та ін. Його син, цар Олександр II, згаданий поетом з епітетами "п'яний царвладика". "п'яний господар".
Представлені в дзеркалі філателії оцінки Тарасом Шевченком подій та особистостей історії України свідчать про його активне зацікавлення минулим Батьківщини, про біль душі за її долю. Так само ставилися до історичних подій та персонали діячі української культури того часу, з якими спілкувався та обмінювався думками Великий Кобзар. У своїй творчості він відтворив дух протесту українства проти російсько-імперського гніту і неволі. Філателія допомагає унаочнити Шевченкове бачення історії України.
Любомир Пиріг, "Слово Просвіти", ч.10, 8-14 березня 2012 р.
