Багата наша земля на видатних людей. Талановиті сини і дочки Галичини уславили себе у найрізноманітніших галузях. Завдяки наполегливим пошукам все більше таємниць відкриває нам спадщина знаменитих краян.

У цьому році вся спортивна (і не тільки) громадськість Львівщини святкує славну – 140-річницю з дня народження Івана Боберського, провідного діяча спортивно-гімнастичного руху України, теоретика та ідеолога, організатора українського сокільства та пласту, активіста УСС.

Кінець ХІХ ст. спричинив неабиякий спалах зацікавленості людства фізичною культурою та спортом. На фоні грандіозних винаходів у фізиці, хімії, математиці бажання людини стати здоровішою та сильнішою було цілком природнім. На зламі століть в різних країнах з’являються яскраві особистості, натхненні активісти, які пропагували здоровий спосіб життя і хотіли бачити співвітчизників здоровими та гармонійно розвинутими. Такими були: послідовник німця Фрідриха Яна, засновник сокільського руху чех Мирослав Тирш, президент першого МОК грек Діметріус Вікелас, ініціатор відродження сучасних олімпійських ігор, розробник теорії та методики фізкультурної освіти, українець за походженням О. Д. Бутовський, творець новітньої олімпійської ідеї французький барон П’єр де Кубертен. Цих світлих постатей європейської культури можна з гордістю доповнити батьком українського спортивно-гімнастичного руху, галичанином Іваном Миколайовичем Боберським.

Саме на Львівщині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. фізична культура і спорт набирають все більшої активності. У Львові відбулись перші матчі в Україні:

• 1894р з футболу
• 1905р з хокею
• 1914р з водного поло

Тож практика була на висоті, а теорія в надійних руках.

Івана Боберського можна вважати львів’янином, хоч народився він 14 серпня 1873р на Дрогобиччині у селі Доброгостів у сім’ї греко-католицького священика Миколи Івановича Боберського, де й був охрещений у парафіяльній церкві св. Миколая. Будучи вихованим на принципах здорового способу життя, внутрішньої дисципліни та наполегливості, Іван дуже серйозно і відповідально ставився до навчання, яке після закінчення Самбірської народної школи і гімназії продовжив у Львівському університеті на філософському факультеті. Під час навчання у Львові протягом п’яти років винаймав кімнату на вулиці Чернецького, 26 (сьогодні це вул. Винниченка).

Чи то Львів таке тісне місто, чи то багата місцина наша на талановитих людей та в сусідах у Івана Боберського був інший студент університету Філарет Колеса, майбутній видатний композитор, фольклорист і етнограф, основоположник українського етнографічного музикознавства. У цьому будинку з 1898р. розташувалось наукове товариство ім.Т.Г.Шевченка, яке неодноразово відвідували Леся Українка та Іван Франко.

Після завершення навчання у львівському університеті Іван Боберський їде до Австрії (Грац та Відень), де протягом двох років вдосконалює свої знання з німецької філології. Саме там він раз і назавжди захопився ідеєю фізичного виховання. Закінчує однорічний державний курс у Відні при українському товаристві «Русь» та складає іспит на фах вчителя фізвиховання. Але освоювати цю галузь Боберський розпочав ще у Львові під час навчання в університеті, коли вступив до лав гімнастичного товариства «Сокіл». Чи відчував в ті далекі роки молодий Боберський, що юнацьке захоплення стане змістом його життя, що протягом усіх відведених йому Господом років, нестиме він цей смолоскип ідей та прагнень зробити людину кращою?

Отримавши теоретичні знання у відповідних студіях, І. Боберський продовжує їх поглиблювати самостійно, знайомлячись з методами роботи осередків фізичної культури Європи, вивчає притаманні їм нові форми, для чого здійснює подорож до Франції, Швеції, Чехії та Німеччини.

Батько, Микола Іванович, засновник товариств «Тверезість» та «Просвіта» у Самбірському та Старосамбірському повітах, розділяв та підтримував погляди сина. Саме за його кошти були здійснені європейські подорожі.

У 1900-му році І. Боберський повертається до Львова. Він оселяється на вулиці Мохнацького, 23 (з 1946-го року вулиця Драгоманова) і з завзяттям береться до роботи. Викладає німецьку мову та класичну філософію в академічній гімназії, веде уроки фізичної культури, проводить заняття з руханки в гімназії сестер Василіянок, створює вчительський гурток для підготовки викладачів руханки.

Саме з появою у Львові молодого енергійного фахівця Івана Боберського, озброєного і захопленого передовими поглядами європейського фізвиховання, а можливо і завдяки йому, робить свої перші несміливі кроки на західноукраїнських землях фізична культура, яка до того переживала часи повної інертності й дуже малого зацікавлення нею.

Високий фах професора Івана Боберського був відразу помічений в колах української спортивної громадськості. 17 листопада 1901-го року на загальних зборах гімнастичного товариства «Сокіл» його обирають в члени Старшини та другим заступником Голови товариства.

Наприкінці XІХ-початку ХХ ст. український «Сокіл» у Львові був єдиним руханковим товариством, що ставило за мету гармонійне виховання тіла і духа.

У цьому місці напевно доречно зробити невеличкий історично-політичний екскурс до столиці Галичини, якою по праву був Львів. Передове розвинуте місто не безпідставно вважалось центром культури та новітніх ідей. Львівська інтелігенція була прогресивною, ерудованою, з високим почуттям власної гідності та патріотичними настроями. Враховуючи політичні обставини в Європі, місто тривалий час вважалось оплотом польської культури, а самі поляки вважали Львів своїм містом. То ж польська частина інтелігенції поводили себе, як привілейована, на що пропольська влада не тільки дивилася крізь пальці, але всіляко підтримувала і нагнітала штучний антагонізм. Суперництво та протистояння поляків і українців в спорті було реальним та очевидним, при тому, що всі починання та організації польських кольорів мали підтримку державного апарату міста. Сокільський рух у Львові святкує два дні народження: польський з 1867 року, український з 1894 року. Проблеми з приміщеннями, залами, стадіоном…Все це ускладнювало перші кроки молодої спортивної організації. Але енергійні патріоти на чолі з Іваном Боберським не зупинялися перед труднощами. Ось перелік окремих подій того часу, до проведення яких Іван Боберський мав саме безпосереднє відношення:

• 1903р., осінь - створено футбольні команди «Слава», «Україна»;
• 1904р., травень – організовано спортивний осередок «Український спортивний кружок»;
• 1906р. - з’являється спортивний осередок «УСК1906»;
• 1906р. – фінансова підтримка купівлі приміщення для централі «Сокіл» (вул. Руська, 20);
• 1908р., осінь - починає видаватися часопис «Сокільські вісті».

Підсумковим результатом активної організаторської роботи Івана Боберського стало його обрання в серпні 1908р. головою Старшини (Ради) гімнастичного товариства «Сокіл» та центрального осередку «Сокіл-Батько» у Львові.

Досягнення високих адміністративних посад не стало гальмівним моментом діяльності Івана Боберського, яку можна поділити на три складові: організаційну, меценатську та літературно-теоретичну:

1910р. – засновник і редактор «Вісті з Запорожа»;

1910-1911рр.. – організатор викупу «Тору циклістів» у Стрийському парку для товариства «Сокіл»;

10.09.1911р. – співголова першого крайового здвигу соколів у Львові.

За кропітку натхнену працю а також з нагоди десятої річниці активної діяльності 11 вересня 1911р. вдячна громадськість Львова вручила Івану Боберському срібну булаву, як символ проводу а також присвоїла йому почесний титул «Батько української фізичної культури».

Далі 15. 10. 1911р. - ініціював проведення перших Запорізьких ігрищ, як українського аналогу грецьким олімпіадам.

30. 06. 1912р. – очолює делегацію українського «Соколу» на другому всеславянському з’їзді у Празі.

Літо 1912р. – активна участь у організації та реєстрації парамілітарного товариства УСС.

06. 04. 1913 - організатор першого здвигу пластунів Галичини.

Квітень 1914р. – об’єднує в одну організацію сокільські та січові товариства та створює централь «ССС».

Сухі числа та дати не можуть приховати величезної відповідальної роботи, що проводилась активом галицької інтелігенції, але і не відображають реальної картини, щодо повсякчасного долання перешкод на кожному кроці становлення та поширення фізичного руху серед українського населення. Проте надійшов ще складніший та критичніший момент у житті всієї Галичини - 01.08.1914р. – почалась перша світова війна.

Як і більшість патріотично налаштованої інтелігенції, Іван Боберський не залишається осторонь від політичних подій тогодення. 02.08.1914 він увійшов до складу Головної Української Ради, яку створили громадські політичні організації Галичини. Метою створення ради була розробка стратегічних та тактичних дій галицьких українців у першій світовій війні та боротьба за свою державність.

03.08.1912р. - підписав маніфест-заклик до організації легіону січових стрільців та виступ його на боці Австро-Угорщини.

06.08.1914 – увійшов до складу бойової управи УСС.

08.08.1914 – підписав наказ про підпорядкування спортивної організації до УСС.

Закінчилися теоретичні заняття та розваги, починалися суворі випробування, які вимагали міцного духу та тіла. Батько-Сокіл підняв бойову булаву. Надійшов час «збирати каміння». Його клич «Де сила, там воля витає» почули тисячі «соколят», «січовиків», «пластунів», які масово влилися в Легіон УСС. Духовні діти Івана Боберського січові стрільці, прообраз новітніх українських збройних сил, золотими літерами вписали своє ім’я в історію української нації.

У подальші роки Іван Боберський приймає активну участь у роботі бойової управи Легіону УСС, українського уряду в еміграції, Державному Секретаріаті ЗУНРу. Перебіг подій того часу, атмосферу кінця І-ї світової війни, польсько-українські відносини, проголошення ЗУНР Іван Боберський майстерно описує у своєму унікальному «Щоденнику».

У листопаді 1919р. військові обставини змусили уряд ЗУНР із Камянець-Подільського емігрувати в Австрію. Виїжджає і Іван Боберський. В 1920р. включений до складу дипломатичної місії ЗУНР, відправляється в США, де протягом двох років проводить інформаційну роботу серед 500 тисячної громади українських переселенців, збирає кошти на утримання уряду, а також допомоги українським спортсменам. 1922-1932рр.- оселяється в канадському місті Вінніпезі, де очолює представництво ЗУНР та український Червоний Хрест.

1932р. – переїжджає до словенського містечка Тиржич, звідкіля родом була його дружина Йосифина Поллак, де й прожив решту літ.

17.08.1947р. Іван Боберський помер.

«Слава героям!». Відповіддю на це гасло, напевно, повинно бути ретельне дослідження, залишеної нащадкам спадщини, дбайлива пошукова робота щодо знайомства з творчим і особистим життям славетних краян. Ті, хто присвятив себе служінню на благо нації заслуговують пам’яті та уславлення.

Василь Прухницький, член ревізійної комісії ЛОТ АсФУ