Немістечкова справа
Дефіцит поштових марок б’є не лише по бюджету, а й по державному іміджу
Минулого року в друкованих і електронних виданнях було чимало критичних виступів на адресу УДППЗ «Укрпошта». Особливу увагу Асоціації філателістів України привернули публікації в часописах «Урядовий кур’єр» (Де українська марка?, 17.05. 2011 р.) та «Літературна Україна» (За глечиками гетьманів не видно, 29.09.2011 р.) про дефіцит у країні поштових марок.
Проблема родом нізвідки
Філателісти з понад двадцятирічним стажем добре пам’ятають, якою болючою для держави була ця проблема в перші роки після проголошення незалежності. Знадобилося майже десять років, щоб налагодити якісне виробництво та розповсюдження знаків поштової оплати. Варто зазначити, що особливу роль у період становлення відіграв Дмитро Худолій, який послідовно обіймав посади генерального директора «Укрпошти», міністра зв’язку та голови Державного комітету зв’язку. Він здійснив низку заходів реформаторського формату, які принесли позитивні результати і вивели галузь на європейську орбіту.
Нині на тлі глобальних економічних негараздів дефіцит вітчизняних марок багатьом, мабуть, не здається вагомою проблемою. Однак якщо поглянути на неї з іншого боку, то стане зрозумілим, що поштові мініатюри є не лише атрибутом державності та міжнародного престижу країни, а й предметом колекціонування глобального масштабу.
Розв’язати цю проблему на наше, членів АсФУ, тверде переконання можна без особливих зусиль і причому протягом кількох місяців. Здавалося, так і станеться після появи у ЗМІ матеріалів про брак поштових марок. Однак і дефіцит не зник, і культура обслуговування філателістів та тих, хто просто любить марки, не відновилася. Всі оптимістичні сподівання були марними, і справи у цій сфері стали ще гіршими.
Якщо говорити конкретно, то варто пояснити деякі не всім відомі нюанси. Зокрема згадати про те, що в Україні, як і в усіх країнах світу, поштові марки розподіляються на широковживані, які постійно додруковуються протягом кількох років, та ексклюзивно-тематичні переважно одноразового накладу. Обидві групи однаково важливі, хоча й істотно різняться між собою.
Скажімо, сюжети перших відображають ідентичність країни узагальнено й більш широко (приміром, серія 2001—2006 рр. під умовною назвою «Квіти», або 2006—2011 рр. «Вжиткові художні вироби ХVIII—XIX ст.»). Вони потрапляють на очі значно частіше, ніж мініатюри одноразових емісій, присвячених видатній особистості, історичній події, природному явищу тощо.
У вже згадуваних газетних публікаціях ішлося саме про марки другої групи, а «глечик», що потрапив у заголовок «ЛУ», до речі, одна із марок, яка «працює» з 2006 року й додруковувалася 10 разів! Проте сьогодні й «глечики», образно кажучи, стали в дефіциті. Частішають випадки, коли в поштових відділеннях замість наліплювання марок роблять від руки напис «сплачено», як то було в перші роки після проголошення незалежності. Але ж при налагодженому процесі виробництва марок пошта безумовно може забезпечити себе і країну широковживаними знаками поштової оплати.
Марки з «наворотами» не для ширвжитку
Окрім малих тиражів марок (переважно по 150 тис., що приблизно як у Молдові), вони ще й не пристосовані для поштового вжитку. Так, із 25 тематичних емісій минулого року лише чотири марки («Гагарін», «Береговий», «СНІД» та «СНД») відносно зручні для маркування листів та бандеролей. Інші ж мініатюри, як, приміром, «Сім природних чудес України», «Фільм-опера «Наталка Полтавка», «Провідники козацьких повстань», «Конституція», випущені в блоках, зчіпках та малих аркушах (від 10 до 16 марок) із купонами, художньо оформленими полями тощо.
У людей, далеких від філателії, дивлячись на них, виникає запитання: а що це таке? Крім того, що такі мініатюри незручно відділяти одну від одної, то ще й доводиться викидати в смітник значну частину художнього твору промислової графіки. Не сприяє використанню марок для поштових потреб і несумісність номіналів на зчіпках та блоках («Снігова Королева», «Софія Київська», «Водяні млини»).
Ілюстрацією того, як не треба робити, є підготовка нашого поштового відомства до футбольного чемпіонату Євро-2012. Ще понад 5 років тому планувалося присвячувати цій події світового масштабу щорічні емісії, аби поштові мініатюри, розлітаючись країною та світом, пропагували Україну і приносили прибутки. Перша і остання марка «Назустріч Євро-2012» вийшла у 2007 році. Щоправда, у тематичному плані випуску марок на перший квартал 2012 року заплановано 4 позиції з футбольної тематики. Але серед них немає хоча б однієї, орієнтованої на масового поштового споживача. Усе це твори на показ, призначені для керівництва та вузького кола колекціонерів і туристів («Аркуш з 4 зчіпок з 4 марок, із художньо оздобленими полями», «Аркуш з 12 однаковими марками з оригінальним оздобленням» і т. д.).
Не так критика, як порада
Оскільки майже всі побажання та рекомендації філателістів залишилися поза увагою, легко спрогнозувати неминучу гнівну критику, яка лунатиме з вуст колекціонерів. Щодо широкої громадськості, то про існування таких марок вона знатиме тільки з репортажів про їхню презентацію.
Мабуть, і тих, хто захоче придбати замість художньої мініатюри якийсь дорогий розцяцькований аркуш, буде небагато. Адже фахівці знають, що для грамотного оформлення конвертів «першого дня» та подальшого спецпогашення (особливо популярний вид колекціонування) в усіх містах проведення чемпіонату замість однієї марки свого міста треба буде купувати зчіпку з 4 марок, у якій одна придатна для грамотного спецпогашення, а 3 (!) — дорогий баласт.
Незрозуміло, чому б не випустити кожну марку міст-господарів («Київ», «Донецьк», «Харків», «Львів») на окремих аркушах масовим тиражем для всіх поштових відділень країни?! Висновок напрошується сам собою: окрім випусків марок у тому вигляді, як нині, доцільно паралельно друкувати ті ж самі марки у робочому форматі — звичайних аркушах орієнтовно по 36—50 штук із вузькими (без художнього оформлення) полями. Така «новація» понизить собівартість виробів і буде корисною всім: замовнику, поліграфічному комбінату, споживачам (включно з філателістами) та, власне, державі, адже розшириться поле внутрішньої та зовнішньої популяризації України за допомогою наділених магічними властивостями маленьких перфорованих папірців.
Збільшення накладів усіх марок буде також першим кроком на шляху зведення до мінімуму загрозливого виробництва фальсифікованих маркованих конвертів. Якщо в розвинених країнах світу протягом року випускають лише кілька назв, то в нас — понад півсотні. Це допомагає фальшивим виробам легше «розчинятися» й бути малопомітними у товарній номенклатурі УДППЗ «Укрпошти». Тож з огляду на те, що підробити сучасну марку значно складніше, ніж маркований конверт, варто відмовитися від практики масового виготовлення останніх і перейти до використання немаркованих конвертів із наліплюваними поштовими мініатюрами.
Так слід вчинити передусім через масовість фальшивок, на обслуговування яких пошта витрачає свої ресурси, мимоволі спонсоруючи таємні виробництва. Один із київських колекціонерів, Артур Захарчук, зібрав майже сотню підроблених екземплярів. Захоплений своїм хобі, він де-факто став експертом сфальсифікованих виробів і нині показує цю дивну збірку всім бажаючим. Артур Олексійович неодноразово демонстрував свою колекцію відповідальним працівникам поштового відомства, однак з тих пір нічого не змінилося.
Тож хотілося б, щоб усі наші нинішні та попередні зауваження і поради пошта таки взяла до відома, адже перелік, кількість і географія використання підробок розширюються. Про те, що незаконним виробництвом продукції, еквівалентної грошам, займається не одна фірма, свідчить вищезгадана колекція. Вже навіть трапляються такі примірники, на яких «захист», зокрема мікрошрифт, якісніший за укрпоштівський. «Наснаги» займатися незаконною діяльністю шахраям додає й підвищення поштових тарифів, роблячи їхню справу ще вигіднішою.
Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО, Урядовий кур’єр.
