Мирослав Рудко (1933-2009)
Понад 40 років свого життя він присвятив філателії, трактуючи поштові марки, конверти, листівки, спеціальні поштові штемпелі, як кусочки смальти, з якої виліплював величне мозаїчне панно на пошану Івана Франка. Для Мирослава Рудка філателія була улюбленою справою всього його життя.
Аналізуючи подумки весь час нашого з ним знайомства і співпраці, не раз ловлю себе на гадці, що постійна житейська суєта мимоволі відсувала на задній план те, що потрібно було робити вже, не відкладаючи до кращих часів, а саме частіше зустрічатися один з одним, взаємно допомагати собі порадою, бо єднала нас спільна любов до філателії і всього іншого, пов’язаного з нею.
Втрачаючи друзів і близьких людей, ми запізно усвідомлюємо, що залишаємося перед ними в неоплатному боргу. Адже вони, які вже переступили межу вічності, не почують більше наших теплих слів, які належалося сказати їм ще за їхнього життя.
Народився Мирослав Рудко 7 червня 1933 року в селі Переволочне, яке неподалік славного Олеська. Народна легенда каже, що в давні часи по цій місцині волокли сушею човни, поєднуючи в такий спосіб дві водні артерії, одна з яких вела до Балтійського моря, а інша до моря Чорного. Хтозна, чи не звідси зародилися на генному рівні витоки щедрої душі майбутнього педагога, який умів поєднувати між собою осіб різнохарактерних.
Закінчивши в 1952 році Соколівську середню школу, Мирослав деякий час завідував клубом у рідному селі, потім служив у війську, а в 1957 році став студентом факультету іноземних мов Львівського університету. Після закінчення навчання за спеціальністю романо-германська філологія, він в 1962 році розпочав свою педагогічну кар’єру викладачем німецької мови в середній школі №2 м. Дрогобича. Далі була праця в Дрогобицькому нафтовому технікумі і в місцевій філії Львівської політехніки. Останні 20 років Мирослав Костянтинович працював у Дрогобицькому педагогічному університеті ім. Івана Франка, де щедро переливав свої знання в молоді душі.
Був він людиною широкої ерудиції, добре орієнтувався в різних галузях знань, будь-то то література, чи мистецтво, чи навіть музика.. Цьому він завдячував філателії, яка не була для нього тривіальним захопленням,а морською глибиною, з якої він, за висловом Івана Франка, «дивнії перли виносив».
Пустивши коріння у Франкову землю, Мирослав Рудко не випадково став послідовним поклонником і завзятим дослідником творчості Каменяра. Для нього найбільшим скарбом стало 50-томне зібрання творів І.Франка, яке він «проштудіював»не один раз. Він якось жартома зауважив, що коли б виграв мільйон гривень, то беззастережно вклав би всі ці гроші у реставрацію музею-садиби Франка у Нагуєвичах. Його родина стверджує, що так би воно і сталося.
Пригадую урочистості в Нагуєвичах у 2006 році з нагоди 150-річчя від дня народження Івана Франка .Яскравою ниткою у сувій величного рушника пошани Каменяреві вплелася праця Мирослава Рудка «Іван Франко мовою філателії», над якою він довго трудився, але встиг видати напередодні ювілею.
Тоді я від душі привітав автора, мого старшого колегу, з успішним звершенням його давньої мрії, пообіцявши згодом написати свій відгук на неї. Однак не склалося…Прости ж мені, мій дорогий друже-брате, що за життя не воздав я належне за Твою воістину «сізіфову» працю.
Мирослав Рудко став першопрохідцем у царині розкриття образу Каменяра, генія української літератури, мовою філателії. Скільки ж бо часу потрібно було затратити, щоб з олівцем в руках перебігти очима всі 50 томів академічного видання, роблячи відповідні нотатки і не раз повертаючись до вже прочитаного. Як зазначив у своїй праці сам автор: «У зібранні творів письменника названо понад десять тисяч (10176) прізвищ. З них лише півтисячі можна проілюструвати філателістичними матеріалами поштових відомств країн світу».Тож попереду чекала ще більш копітка праця пошуку згаданих прізвищ на сторінках багатотомних світових філателістичних каталогів. Однак автор кожне знайдене прізвище та імя спромігся ще й задокументувати короткою характеристикою приналежності до відповідного літературно-мовного середовища чи національно-політичного становища. А ще в додаток коло кожної знахідки, наведено висловлювання Івана Франка про згадувану постать та подано згадку в якому томі та на якій сторінці 50-томника цитується виклад думки Каменяра.. Успішно справився М.Рудко і з проблемою пошуку відповідного філателістичного матеріалу. Для цього довелося детально простудіювати всі відомі світові філателістичні каталоги, інші спеціалізовані довідники та всі доступні франкознавчі праці. Сам тільки перелік використаних джерел налічує 178 позицій! Воістину «сізіфова» праця одержимої людини. Якщо б існував учений ступінь у царині філателії, то праця Мирослава Рудка заслуговувала б щонайменше на кандидатське звання. Її можна без перебільшення назвати філателістичною енциклопедією «франкіани».
Скромний у житті, Мирослав Костянтинович ніколи не умів щось просити для себе. Однак не втомлювався ходити по владних кабінетах з ініціативами випуску поштових марок чи конвертів, або ж відстоюючи приміщення для дрогобицьких філателістів, товариство яких очолював впродовж багатьох років. На жаль не завжди був почутий.
Його тематична експозиція «Іван Франко – титан думки і праці» з успіхом експонувалася в австрійській столиці в рамках заходів «Днів Львова у Відні», а на Національних філателістичних виставках у Львові (2006р.) та в Чернівцях (2008р.) була відзначена Великою срібною медаллю. Такою ж медаллю у літературному класі нагороджена книжка «Іван Франко мовою філателії» на Світовій філвиставці в Празі у вересні 2008 року.
Мирослав Рудко виношував ще чимало планів. Мав задум впорядкувати свою колекцію, доповнити експозицію, перевидати книжку…На жаль не судилося. Не встиг. Помер раптово і спочив навічно у рідному Дрогобичі
Схилімо ж голови перед його пам’яттю, промовляючи молитовні слова «да святиться імя Твоє».
ОЛЕКСАНДР ЖАРІВСЬКИЙ
